Про нас
Місія та цінності
Наша місія
Забезпечити добробут своєї родини. А людям — показати, що на ринку є справжня їжа за доступною ціною, зроблена за старовинними технологіями, як робили мої дід і бабця.
Треба поважати себе й їсти те, що справжнє.
Наші цінності
Діти
Усе, що ми робимо, ми робимо для них.
Родина
Кожного дня бачити своїх рідних, а не кабінет топменеджера.
Україна
Жити й працювати тут, на своїй землі. А не в Південно-Східній Азії.
Відповідальність власним іменем
За якість відповідаю Честю та власним Іменем.
Як я тут опинився
Ще до Майдану я 27–28 років пропрацював на керівних посадах у великих компаніях. І мав мрію про дауншифтинг. Щоправда, уявляв я його інакше: здати нерухомість в Одесі й жити на ці гроші десь на Самуї чи в Сіануквілі, у Південно-Східній Азії, де пальми і де тобі просто на пляжі можуть подати хепі-піцу (це піца з канабісом; жартую, хоча в Сіануквілі її таки подають).
Але Майдан, після Майдану волонтерство, після волонтерства — війна. Це, безумовно, перепрошило мені мозок. Після війни я вже не міг піти на роботу. Я зрозумів, що є цінності, набагато більші за гроші, які ти заробляєш.
Робота топменеджера й великі гроші — це мінус родина. Ти майже не бачиш рідних, стираєш своє здоров'я, заробляєш інфаркти, тиск і так далі. Я захотів жити в селі й щодня бачити своїх рідних. І, безумовно, залишитися в Україні, а не в Сіануквілі. Так народилася ідея залишитися в селі назавжди.
Я для «дядь» робив бізнеси на десятки мільйонів доларів. Невже не зроблю маленький бізнес для себе, щоб прогодувати свою родину?
До того ж у мене був великий досвід у виробництві харчових продуктів і не менший — в інтернеті, просуванні й рекламі. Були пошуки, ми бралися за різне, а потім я прийшов до сироваріння.
Що я знаю про магазинну їжу
Ще до переїзду в село я був маркетинг-директором великої мережі супермаркетів. Спілкувався з постачальниками і знав: будь-яку ковбасу, будь-який сир брати не можна.
М'ясо я купував на Привозі й готував усе сам. Із сирів максимум брав там же домашню коров'ячу чи овечу бринзу. Іншого сиру ми не їли.
І справа не в тому, що в Україні шахраї. Це світовий тренд. Тисячі моїх колег-маркетологів працюють над тим, щоб люди віддали свої важко зароблені гроші за те фуфло, яке вони роблять.
Бабця Марія і дід Карл
Мої дід і бабця, Карл і Марія Ріг, — німці. Вони жили в селі Значкове Вільнянського району Запорізької області.
70-ті роки, я малий, гощу в бабці. Бабця жаліється на свого сина: купив холодильник, а вона не знає, що з ним робити, хіба що молоко туди класти, щоб довше було свіже.
Бо в родині була своя, старовинна технологія зберігання. Вершкове масло зберігали в скляних банках, залите зверху солоною ропою, — і воно стояло довго. Дід робив окороки й солонину в бочках. Була комора, був погріб.
Без холодильника, без препаратів, без стерилізатора й автоклава вони зберігали майже всі продукти. Тож навіщо бабці той холодильник, вона й справді не дуже розуміла.
Що я роблю сьогодні
Багато чого від обох бабусь я маю й сьогодні.
Я роблю окорок — надвитриману копчену свинячу ногу, так, як робив дід. У мене є камера холодного копчення: копчу сири, іноді собі м'ясо.
Сир у нас дозріває так само, як дозрівав колись: у погребі, місяцями, без консервантів і без поспіху.
Чого я ніколи не робитиму
Червона лінія
Я ніколи не робитиму продукти так, як роблять сучасні виробники, — як я це називаю, «з гівна і палок».
Як сухарики «зі смаком холодцю з хріном»: усі розуміють, що там нема ні холодцю, ні хріну, але всі їх купують. Мені щомісяця дзвонять і пропонують різні імітатори смаку.
Я робитиму тільки органічні, справжні продукти.
Олена
Усе це, безумовно, з допомогою дружини. Олена — не просто моя дружина. Це мій стовідсотковий бізнес-партнер, моя допомога й моя підтримка.
На фермі вона відповідає за фінанси й логістику. А взагалі ми підміняємо одне одного — сир Олена теж варить.
Що далі
Ще до повномасштабної війни ми передавали свій досвід іншим. Після війни я започаткую великий проєкт і передаватиму свій досвід побратимам.
Справжня їжа за доступною ціною — як у діда й бабці.
Поважайте себе. Їжте справжнє.
